Українці рідше стали просити притулку в Польщі

Сьогодні поняття «біженець» все частіше застосовується узагальнено, і за ним не завжди стоїть історія втечі від військового конфлікту. Тисячі заявок на отримання міжнародного захисту, поданих громадянами України, свідчить про спробу вирішити проблеми економічного, а не гуманітарного характеру.  Це розуміють і в Польщі, і в інших країнах ЄС, наприклад, Німеччині, де тисяч українців також просили про притулок.  Подібні тенденції відображає й офіційна статистика. За словами спікера Управління в справах іноземців у Польщі Якуба Дудзяка, з 2014 року про надання статусу біженця просили 5 тисяч українців, але змогли отримати (станом на 2016 рік) лише 16 осіб. Про безперспективність подання стали замислюватися й самі українські громадяни:  кількість заявок зменшується з кожним роком в рази. У 2016 році їх нараховувалося 590, а в поточному й того менше – 140.

Воєнний конфлікт на сході України надає право громадянам просити про надання їм міжнародного захисту. Але антитерористична операція охоплює тільки невелику частину української території. І потенційному біженцю доводиться пояснювати владі, чому в Польщі він може бути в безпеці, а на території батьківщини -  ні?

Історія Людмили також починалася на польському кордоні, де вона заповнила документи про те, як втікала з Донецька і не може знаходитись в Україні, бо їй загрожує смертельна небезпека. За діючими правилами, процедура з надання статусу біженця повинна тривати не більше півроку, але в випадку Людмили затягнулася на довгі 30 місяців. Весь цей час жінка жила в очікуванні й у будь-який момент була готова отримати відмову. Зрештою, її історія закінчилась добре. Але вона все одно не хоче обговорювати подробиці, бо боїться, що цим самим може ускладнити собі життя.

«Нещодавно був випадок з українською родиною, яка просила притулку в Німеччині – ділиться  жінка. – Вони публікували пости в соціальних мережах про те, як отримували статус біженців у цій країні. Їх, зрештою, депортували. Не знаю, може це просто збіг, і відмова була зумовлена іншими причинами, але про себе нікому розповідати не хочу». Людмила мріє про спокійне життя в Польщі, де вона вже встигла трохи звикнути та облаштуватися. Але намагатися повторити її шлях отримання статусу біженця нікому не радить: «Якби я знала, що буде так складно, то робила б усе інакше. Польща з охотою приймає українців, та лише тих, хто готовий віддавати, а не просити».

Джерело: glavcom.ua, polradio.pl