Не всі мігранти доходять до кабінету. Інтерв'ю з психологом з України, який допомагає адаптуватися в Польщі

YAVP.PL підготував інтерв'ю з українцем, який має приватну психологічну практику в Польщі.

Хочу займатися улюбленою справою

 - Перший час після переїзду до Польщі я виготовляв меблі в столярці. Але дуже швидко зрозумів, що ця робота не приносить мені задоволення. Тоді вирішив відкрити тут приватну практику. Я за фахом психолог, і бачу своє покликання в тому, щоб допомагати людям. На жаль, поки що мій дохід від приватної практики невеликий, тому я вимушений паралельно займатися виробництвом меблів. Але я намагаюся відійти від цього повністю.

Щоб вести приватну практику психолога в Польщі, робити нострифікацію (підтвердження) диплома не обов'язково. Це необхідно тільки тим, хто хоче працювати в державних польських установах (школах, дитсадках і т.д). Відповідно до польського законодавства, якщо дохід не перевищує половину мінімальної заробітної плати (вона складає в Польщі 2 600 злотих), будь-хто може не реєструвати фірму, але легально займатися приватною практикою. Для цього потрібно вести книгу доходів і витрат, а в кінці року вписувати цей дохід в PIT-37. Коли дохід перевищує 1 300 злотих, фізична особа зобов'язана зареєструвати фірму.

Я відкрив кабінет у Варшаві, і ті клієнти, які живуть у польській столиці, приходять до мене туди. Більшість з них - українці, але є й жителі інших країн колишнього СНД. Для жителів інших польських міст - Любліна, Щецина, Вроцлава - проводжу онлайн-консультації.

Місце проживання на пошук “себе” не впливає

Проблем, з якими до мене звертаються люди, багато: незадоволення відносинами, роботою, депресивний стан. Але, якщо копнути глибше, то причина всіх бід одна – люди не знаходять себе. Вони їдуть до Польщі, сподіваючись, що тут їм буде краще, а потім розуміють - місце проживання на  пошук свого “я” не впливає.

Проблеми існували й раніше, але тут вони загострились. Багато хто розчаровується в усьому й впадає в депресію. В Україні ці люди перебували на межі цього стану, але небезпечну лінію не перетинали, а тут перетинають. Все тому, що раніше їх підживлювали ілюзорні мрії про ідеальне місце, де вони будуть почувати себе краще. Коли ці ілюзії зникли, їх добила думка - останній шанс провалився.

Це не треба тримати в собі. Треба звертатися до спеціаліста. Відрізнити депресію від сезонної хандри дуже просто. Якщо ви перестали отримувати задоволення навіть від того, що раніше вам дуже подобалося – це вже серйозно.

Ще однією типовою проблемою для мігрантів є ностальгія. Вона іноді може бути хворобливою. Наш мозок не може знайти асоціацій з тим, що було в Україні. Мова чужа, все чуже. У головному мозку нейрони буквально починають поєднуватися заново. Коли ми ностальгуємо, ми думаємо про те, що вже знаємо, в чому впевнені, намагаємось повернутися до стану, в якому тепло, сухо і комфортно. Але тут ми не можемо його відчути.

Ностальгія виникає тому, що мозок перебуває під постійною напругою. Щоб почуватися комфортно, потрібно створити умови, аналогічні тим, що радували в Україні. Якщо ви на батьківщині часто ходили в боулінг, робіть це і тут. Любили відвідувати художню галерею, басейн, гуляти парком, продовжуйте це тут. Таким чином, ви наблизитеся до стану спокою.

Відносини та міграція

До мене часто приходять на консультації люди, чий шлюб на межі розриву. Вони запитують: “Як же так, ми прожили разом в Україні багато років, і тепер він (вона) хоче розлучитися”.

Проблеми у цих пар почалися не вчора, і не в Польщі справа. Бажання розлучитися було і в Україні, але його придушували зі страху залишитися  самотніми, через дітей і т.д. Справа в тому, що наважитися емігрувати важко. Для цього потрібно докласти певних зусиль.

Люди, які вирішили зробити цей крок, думають так: “Я вже одного разу зробив те, що вважав складним і не помер, тому можу зробити це знову”. Людина потрапила в нові умови, зіткнулася з труднощами, але подолала їх. Зараз її мозок працює так: “Я боявся їхати, але наважився, й у мене все вийшло. Отже, якщо розлучуся з другою половинкою, теж нічого поганого не станеться”. Для мозку - це аналогія, асоціація.

Звернутися до психолога для багатьох українців - прояв слабкості

До мене звертаються багато людей, але далеко не всі доходять до кабінету. Пишуть, дзвонять, призначають зустрічі і... не приходять. Вони думають, що психолог – це лікар, і якщо я йду до лікаря, значить хворий. Люди бояться здатися собі психічно нездоровими і вважають за краще страждати. Це проблема нашого менталітету. 

У Європі та США йти до психолога - норма, в них прийнято обговорювати з фахівцем питання: “як побудувати відносини”, “як виховувати дітей”, “як знайти себе”. У нас цього немає. Це - спадщина Радянського Союзу. Тоді суспільство нав'язувало людям правила поведінки, а особистість з її проблемами була другорядною. Ми все ще не можемо позбутися  совкового мислення.