Поляки більш толерантні до мігрантів, ніж німці - інтерв'ю з українцем, який працює… в концтаборі

Yavp.pl поспілкувався з Ігорем й дізнався про те, що для нього є головним маркером в роботі, на що нарікають поляки та чому деякі українці не можуть адаптуватися в Польщі.

“У Польщі я працюю в концтаборі”

- Після закінчення університету в Україні я не знав чим займатися далі. В особистому житті теж багато чого трапилося, - розповідає хлопець. -  Порвалися стосунки з дівчиною, з якою зустрічався три з половиною роки, впродовж декількох років померло багато родичів й опосередковано це залишило свій слід. Тому я подумав, що буде непогано поїхати за кордон, подалі від усього негативу. Тим паче, вдома мене нічого не тримало.

Я подався на цікавий освітньо-волонтерський проект, участь у якому передбачала виїзд до іншої країни. Щоб пройти відбір, потрібно було мати не лише освіту, а й знати іноземні мови. Мені пощастило, що я володію німецькою, тому отримав позитивну відповідь з конкретною пропозицією поїхати до Польщі. Подумав, чому б ні? Тим більше, що робота була суміжна з моєю спеціальністю - політологія, соціологія.

У Польщі я працюю в концтаборі. Це колишній концтабір Штутгоф, який зараз є музеєм. Три дні на тиждень виконую роботу в одному місці, два дні - в іншому. Часто виступаю організатором чи модератором зустрічей, коли приїздять іноземні делегації. Допомагаю з перекладом на англійську та німецьку.  

Займаюся також архівною роботою. Оскільки я тісно працюю з тематикою Другої світової війни, то почав в архівах шукати українців, які були в'язнями концтабору Штутгоф. Створюю каталог, аналізую інформацію по кожній людині. Загалом вже назбиралося плюс-мінус триста таких осіб з колишнього СРСР,  і серед них українці - дуже велика група.

Крім цього, зацікавився темою співпраці українців з нацистами. Зараз на цьому є багато спекуляцій. З того, що мені вдалося дізнатися, то, кількість, громадяни України, які були так званими “поліцаями”, може бути перебільшеною. Є нюанси, про які я не можу говорити, бо це секретна інформація. Адже доступ до архіву не дозволяє мені без дозволу керівництва говорити, хто ці люди, звідки вони і т.д.

Як учасник проекту, я отримую заробітну плату. Житло і транспорт мені оплачує організація. На мої 23 роки, вважаю, це досить непогано. Я можу дозволити собі не тільки працювати, а й подорожувати.

“У Польщі є такі українці, які тяжіють до девіації”

- Питання інтеграції для нашої людини в Польщі значно простіше, ніж, наприклад, у Німеччині. Я навчався там протягом одного семестру магістратури (6 місяців), плюс в останні три роки періодично буваю в цій країні. Можу сказати, що навіть, якщо ти знаєш німецьку мову, це ще не означає, що суспільство тебе легко сприйме. Поляки в цьому питанні більш толерантні.

На жаль, з власного досвіду знаю, що в Польщі є такі українці, які тяжіють до девіації. Це коли вони навіть не намагаються інтегруватися, вчити польську мову і т.д. У вільний час вони просто зачиняються у своїх помешканнях та вживають алкогольні напої. Крім заробітку грошей, їх тут більше нічого не цікавить.

“Часто доводилося стикатися з провокаційними питаннями”

Поляки дуже зациклені на темі національної гідності, історії, на політиці. Попри те, що економіка країни зростає останні 10 років, а Польща є членом Євросоюзу, НАТО, G-20, багато місцевих продовжують нарікати. Коли їх запитуєш, чого вам не вистачає, вони починають згадувати, що було колись там, століття тому.

Мені часто доводилося стикатися з провокаційними питаннями, які носять історико-політичний підтекст. Типу, кому має належати Львів, що ти думаєш про львівських орлят і т.п. Навіть серед молодого покоління поляків є багато таких, які намагаються зачепити цю тему у своїх не дуже вдалих жартах чи не жартах. Переважно це ті, хто сповідують консервативну ідеологію.

Звичайно, чув також від поляків і звинувачення, що українці приїжджають й відбирають у них роботу. Коли намагався пояснити, що я нічию працю не відбираю, то не дуже охоче слухають.  

Ще одне, на чому сфокусована увага поляків - це релігія. Я прибічник того, що церква і держава має бути окремо, але тут це не зовсім так. Цікаво було дізнатися, що в Польщі, якщо я не помиляюсь, майже 95% місцевого населення вважають себе свідомими католиками. В Україні, наприклад, соціологія каже, що 72% жителів є свідомими віруючими. Це все одно дуже велика різниця.

“Для мене тут більше можливостей, ніж в Україні”

- У мене ніколи не було цілі приїхати до Польщі чи залишитися тут, асимілюватися й стати повноцінним поляком. Але на сьогодні я розумію, що для мене тут більше можливостей, ніж в Україні. Саме, якщо взяти тематику, з якою мені цікаво працювати.

Мені подобається те, чим зараз займаюся. Наприклад, був випадок, коли з Німеччини приїхав чоловік, який мав неонацистські погляди. Я почав з ним говорити, пояснювати, що ті ідеї, які він підтримує, ті татуювання, які він має, означатимуть лише кров, смерть інших людей. Питаю його: “Ти цього хочеш?”, “Тобі самотньо, немає друзів, чи що?”

І якось в процесі нашої дискусії цей чоловік зрозумів, що, можливо, він не правий. Особливо, коли на власні очі побачив ті речі, які нацисти готували для знищення людей. І вже наприкінці зустрічі він мені подякував за просвітницьку роботу, сказав, що йому стало “ясніше”. Для мене такі випадки - це головний маркер того, що я не просто ходжу на роботу й отримую гроші.