“Потрібно йти та спробувати!” - як дівчина з України шукала в Польщі роботу в корпорації (відео)

Купила білет зі Швеції, з Гетеборгу, і приїхала в Гданськ. Це був білет в одну сторону на літак і одна валізка...

Я працюю у відомій корпорації в Olivia Business Center, в одній із провідних компаній на сьогоднішній день. Проживаю в Гдині й дуже задоволена від своєї роботи, зі свого життя в Польщі. Мені тут все подобається.

Так

Ми знаємо одне одного близько 4 років. Познайомилися, коли я була ще в Україні, через одну інтернет сторінку. Я написала перша: “Привіт, як справи?” Так і почали спілкуватися. Почали переписуватися й зрозуміли, що працюємо у одній і тій самій сфері - туризм і авіалінії. Знайшлося багато схожих тем до розмови. І тоді ми почали активно користуватися різними програмами, які допомагають спілкуватися, наприклад Skype, Whatsapp, Facebook.  Спочатку раз на тиждень, потім раз на день. Пам'ятаю, що на початку ми намагалися розмовляти англійською, бо я не знала польської. А потім Адам мені сказав, що до мене буде говорити лише польською, і я вивчала польську. Було мені дуже важко, я думала що польська подібна до української, але все рівно є дуже багато слів, які просто мають різне значення. І після того я зрозуміла, що потрібно теж щось вчити.

Коли я перебувала в Україні, тоді ще подала документи до Швеції. Я дуже хотіла поїхати до якоїсь країни на практику, бо вчила англійську. Важливо здобути практику в спілкуванні з носіями мови. Я поїхала до Швеції, як “au-pair” (програма для молоді, що дозволяє жити та навчатися за кордоном - ред.) до родини, і мала там навчання в університеті. Вчила шведську мову і, водночас, покращувала свою англійську.

У той же час, покращувала свою польську (посміхається - ред.). Вчила, бо розуміла, що з ним (Адамом - ред.) по-англійськи ми сильно не порозуміємося, тому вирішила вчити польську.

Звісно, перші мої слова були “страшні”. Мені було досить важко відмінювати, говорити правильно закінчення, я хотіла говорити, так як по-українськи або по-російськи. Взагалі, деякі слова виходили дуже смішними. Звісно, зараз вже можу собі порадити.

У жовтні буде два роки.

Це було за два місяці до приїзду в Польщу. Тобто, до Польщі я приїхала в жовтні, а мову я почала вивчати десь в червні-липні.

Так, я філолог по спеціальності.

Мені  багато дало те, що я відразу спілкувалася з носієм мови. І коли я приїхала до Польщі, першу роботу теж знайшла з носіями польської мови, і одразу спілкувалася польською мовою. Я українську дуже рідко вживала, і навіть іноді, коли я телефоную до мами, то вона мені говорить, що дуже часто я вживаю польських слів. Часом, навіть боюся того, бо люди будуть казати, що поїхала і забулася. Не хочу, щоб так говорили, але воно виходить так натурально. Я буду старатися, щоб не забути, бо в майбутньому, коли будуть діти, я б хотіла, щоб вони теж знали українську.

Ні, це вже друга робота в Польщі. Перша робота у мене була, теж у фірмі, але в меншій, ніж зараз. Моя робота полягала в тому, що я укладала контракти з різними фірмами, які на території Євросоюзу. Це була Угорщина, Румунія, Франція, Німеччина... Ми їздили на різні переговори, підписували різні контракти, звісно сфера була більше будівнича та технічна, моторизаційна, я би навіть сказала. Тому мені потрібно було вивчити всі фізичні терміни, формули. Знати, що все це значить, хоча б для того, щоб порозумітися з людьми. У я вчила на англійській, польській та російській мовах. Звісно, одразу це був такий шок, але з іншого боку, це був такий стимул, щоб залишитися в Польщі. Тим більше, що це була робота в офісі. Я дуже добре розумію, що не всі українці можуть собі знайти роботу в офісі. Але я помітила, що з часом навіть у нас (в офісі - ред) стало більше людей з України, з Росії, з Білорусії. У Польщі зараз потребують людей зі знанням різних мов. Люди, часом, бояться спробувати своїх сил, думаючи, що я не можу, ніби й знаю англійську, але лише після школи... Потрібно йти та спробувати! Це найголовніше. Я так само, приїхала і нічого не знала, я боялася. Я дуже боялася піти на співбесіду, бо не знала як та розмова пройде. Я дуже часто мала розмови по-англійськи, і коли у мене щось запитували польською, я говорили, що ні, ні польською ще не вмію розмовляти (ред.-сміється).

На співбесідах, на інтерв'ю та на самому початку, коли тільки приїхала до Польщі. Я пам'ятаю ситуацію, коли пішла в магазин купити серветки, я запитала по-англійськи, чи я можу купити серветки та скільки вони коштують?. І на мене пані в магазині так подивилася, і я зрозуміла, що, окей, потрібно вчити польську.

Зараз лише польська, англійську дуже рідко, часом в SKM (міська залізниця в Тримісті-ред) або в більш туристичних містах, коли хтось запитає, як пройти до якогось місця, як купити білет...

Мені здається, що ні! Українцям, які приїздять до Польщі без знання англійської та не володіють польською, буде важко! Тоді звертаєш увагу тільки на польську мову, і більше прикладаєш сил на вивчення. Часом говорять, що одна мова мішається з іншою, наприклад англійська змішається з польською, але це неправда. Але з іншого боку, для роботи в офісі англійська зараз скрізь вимагається. Англійську зараз розцінюють так, що вона просто мусить бути.

Мені не подобалася зарплата і мені не сподобалось, що я мусила вставати на роботу о 5-ій ранку. Тому що я живу на кінці Гдині, а мусила їхати на кінець Гданська. На роботу їздила SKM, а всім відомо в Тримісті, що часами потяг запізнюється, не приїжджає, а я не хотіла запізнюватися на роботу. Тому в один момент зрозуміла, що треба змінювати  роботу.

Квартира, де я проживаю мені подобається. Я не багато плачу, що є плюсом. А робота, в сумі, я завжди хотіла чогось іншого. Я хотіла спробувати працювати у великій корпорації, хотілось спробувати такого “корпо-лайф”. А це була така маленька фірма, але яка мене багато чого навчила.  Просто це був поштовх йти далі й далі.

Почала шукати роботу в червні, а приступила до нової роботи в вересні, тому що зайняв процес оформлення документів. Для українців, які ще не мають карти сталого побиту, або карти поляка, або карти резидента Унії Європейської, дуже складно змінити роботу. Ми прив'язані до роботодавця, а в мене немає карти часового побиту, і я була прив'язана до роботодавця. І час очікування на всі дозволи, “освядчення-зазволення” дуже “страшний”. Я пам'ятаю, що я нервувалася, переживала за це. Першого вересня я мала стати до роботи, а моє освядчення було зроблено 31 серпня. Тобто, це такий стик. І до останнього дня мені було дуже важко, я чекала - чекала, чи так, чи ні. Але вдалося.

Так, виправдалися. Бо набагато краща зарплата, години праці у нас “плаваючі”. Часом потрібно працювати надгодини, тому що закінчення кварталів, місяців. Але за це ми маємо додаткову зарплатню. Згідно польського права кожна надгодина має оплачуватися по 150%. У чомусь мінус, бо немає вільного часу, а в чомусь і плюс…