Про що розповідає Гданська корабельня

Бажаючих було більше 100, обрали лише 30 людей! Лектори  навчали  безкоштовно українсько- та російськомовних екскурсоводів  по маршруту «Ґданська корабельня – шляхами жінок». Ми зустрілися з істориками, екскурсоводами,  проектантами сучасних кораблів.

Всі учасники, яких було 15 україномовних і 15 російськомовних, отримали свідоцтва про його закінчення,  здають екзамени та з весни за бажанням при сприятливій епідеміологічній ситуації будуть проводити україномовні та російськомовні екскурсії по темі: «Ґданська корабельня – шляхами жінок».  Лекції та вебінари записані та доступні в інтернет мережі двома мовами на каналі YouTube IKM.

Наразі цей проект « Metropolitanka»  від Інституту міської культури Гданська бере участь  в конкурсі “Гданськ - місто ініціативних 2020” в номінації “Ініціативність іммігрантів” в категорії «Підприємництво іммігрантів». Віддати голос на його підтримку може кожен охочий  до 5 лютого 2021 року за посиланням: https://dziennikbaltycki.pl/plebiscyt/karta/metropolitanka-witamy,41547,1723899,t,id,kid.html

У грудні поляки вшановували жертв комуністичного режиму.  Рівно півстоліття тому, 16 грудня  1970 року, збройні сили відкрили вогонь у бік демонстрантів у Ґданську, наступного дня розстріляли робітників Ґдинської корабельні. На той час зупинилися підприємства всього балтійського узбережжя Польщі.

Страйк розпочався з Ґданської корабельні імені Леніна 14 грудня 1970 року. Причиною послужило значне підвищення цін, в основному на м’ясопродукти.  Кривава пацифікація, за офіційними даними,  призвела до загибелі 45 людей,  більше тисячі серйозно поранених і ще трьох тисяч безпідставно побитих та арештованих.

Серед тих страйкарів була й українка – робітниця Ґданської корабельні Анна Валентинович (уроджена Любчик). Тоді, на заблокованому військом підприємстві, вона, на той час кранівниця, готувала їсти для колег… Чи могла вона уявити, що майже за десять років саме її незаконне звільнення з підприємства буде поштовхом для нового потужного страйку на судоверфі? Цей, наступний страйк, за висловами істориків і політиків, підняв потужне антикомуністичне повстання по всій Польщі, а його лідери, зокрема Анна Валентинович, стали кістяком Союзу Вільних Профспілок  «Солідарність».   

Ґданська корабельня (Stoczniа Gdańska) існує з другої половини 15 століття, коли місто мало назву Данциг і належало Прусії. У міжвоєнний період  за можливість будувати тут кораблі  боролися Польща, Німеччина і Британія.  Це було місто в місті, де працювало понад 16 000 людей. Нині Stoczniа Gdańska  має статус європейської спадщини. На її території розташований Європейський центр Солідарності.

14 серпня 1980 року на Ґданській корабельні ім.Леніна вибухнув  стихійний страйк. Причина – звільнення з роботи і відмова в поновленні (за рішенням суду) кранівниці та профспілкової діячки Анни Валентинович. На той час Анна пропрацювала тут 30 років і за кілька місяців мала виходити на пенсію. На судоверфі Анна відстоювала інтереси трудівників, була безкомпромісною при виявленні корупційних дій керівництва, боролася за дотримання прав жінок. То був час тотального дефіциту і великих черг.

То хто ж вона, Анна?

Любчик, вона ж Валентинович

Майбутня героїня Польщі – Аня Любчик – народилася 15 серпня 1929 року в українській родині Назара та Пріськи Любчиків у волинському селі Сінне (нині Садове Гощанського району Рівненщини). До п’ятого класу навчалася у школі, а коли нацисти розпорядилися закрити навчання, пішла в найми до польських господарів у сусіднє з Сінним село Пустомити. Наприкінці 1943-го сім’я Телєсніцьких без відома батьків вивезла чотирнадцятирічну Ганю під Варшаву. Незадовго нацисти спалили Сінне, однак селяни встигли порятуватися у ближньому лісі. Про цей порятунок Анні не було відомо – Телєсніцькі розповіли лише про акцію знищення села.

Тож коли юна Анна, не витримуючи важкої роботи і побоїв, нарешті вирішила покинути своїх «опікунів», то в заяві на легалізацію вона, як і більшість поляків, котрі були переселені з Волині, написала, що є етнічною полькою. На той час вона вважала себе круглою сиротою. Починати вільне життя потрібно було самотужки.

…Лише через багато років, у вже незалежній Україні, родина Любчиків розпочала інтенсивні пошуки зниклої доньки і сестри. Однак до зустрічі, котра відбулася у 1996-му році, Ганнин батько, Назар Любчик, не дожив лише кілька місяців.
Ганна.

Становлення

Її першою офіційною роботою  стала фабрика з виробництва маргарину -  заклад жирової промисловості «Amada»/ Gdansk-Letwica. «Пакування маргарину наповнювало мене незвичайною, творчою радістю», – писатиме вона згодом у спогадах.  А все ж, їдучи трамваєм на роботу, Анна бачила плакати, на яких усміхнені молоді робітники закликали приєднатися до корабелів. Один із фабричних  майстрів помітив зацікавленість пакувальниці роботою обладнання і вказав їй через дорогу – мовляв, ось де на тебе чекають!

Він не помилився. Ганна пішла на корабельню, яка стала сенсом її професійного і громадського життя на довгі роки. Як вона згадувала – «працювала в блиску проміння та снопах іскор». Виконувала план на 270%.  За це отримала нагороди – Бронзовий, Срібний та Золотий хрести Заслуги.

До 1964 року її знали на корабельні як ударницю праці Анну Любчик. Але так сталося, що світ дізнався про нашу Анну вже тоді, коли вона носила прізвище свого чоловіка.  

Важка робота підірвала здоров’я Анни, тож у 70-му році вона перекваліфікувалася на кранівницю, відмовившись від пенсії за станом здоров’я. Ганна домагалася на корабельні шанобливого ставлення до жінок, і дехто з чоловіків сприймав такі вимоги скептично. Однак наполегливість Валентинович у відстоюванні соціальних прав викликала повагу серед корабелів.  

Ніколи не була комуністкою

Рідко хто з передовиків соцпраці тодішньої Польщі, котра була сателітом СРСР, не ставав комуністом.  Анна категорично відмовляла у вступі в ПОРП, не зважаючи навіть на погрози і шантаж есбістів.

Відстоювання справедливого розподілу премій, вказування керівництву на неприпустимість експлуатації робітників на будівництві приватних вілл, звернення уваги на фінансові афери серед начальства судноверфі не імпонувало тим, кого це стосувалося. Відтак спроби звільнити Анну, перевести її на іншу дільницю, залякати із залученням служби безпеки були неодноразовими.

Але зробити це було нелегко. З 1978 року Анна Валентинович долучилася  до напівлегальних Вільних профспілок Узбережжя і пройшла власні університети. Її професорами були Анджей та Йоанна Ґвязди, Богдан Борусевич, Лех Качинський, які навчали історії Польщі, основам трудового та загального права, принципам організації робітничої самооборони.

…Відтак вона стала єдиною з усіх звільнених «неугодних» керівництву працівників корабельні, хто пройшов усі етапи судових розглядів щодо поновлення на роботі.  Подібної наполегливості не проявляв  звільнений раніше від Анни електрик судноверфі Валенса.

Суд зобов’язав поновити Анну на  її робочому місці. Та керівництво корабельні , котре узгоджувало всі свої дії із комуністичною верхівкою воєводства, заявило, що на судноверфі діють власні приписи. Її кілька разів із застосуванням сили виводили за ворота судноверфі.

Ставлення до Анни та ігнорування трудових і людських прав стало останньою краплиною в чаші терпіння корабелів, котрі постали на її захист 14 серпня 1980 року. 

Штрейкбрехерів зупинили жінки

16 серпня 1980 року керівництво Ґданської корабельні імені Леніна погодилося поновити на роботі Анну і Леха Валенсу. Останній оголосив страйкуючим про закінчення протесту і попросив завтра виходити на роботу. Однак вимоги протестуючих були ширшими, вони не стосувалися не лише двох осіб.

…Коли втомлені люди, дехто з полегшенням, а дехто з розчаруванням, почали покидати корабельню, їм перепинили шлях троє жінок. Це були Анна Валентинович, Аліна Пеньковська та Ева Осовська. Вони закликали залишитися на корабельні і продовжити страйк. Ці три жінки були членкинями Міжзаводського страйкового комітету підприємств Узбережжя, який згодом дав початок «Солідарності».

Акція протесту відновилася, робітники склали 21 постулат – вимоги до влади, серед яких дотримання  політичних свобод,  поліпшення охорони здоров’я, зниження пенсійного віку, забезпечення місями у дитячих садках…

Аліна Пеньковська – медсестра корабельної медсанчастини. Працювала також як журналіст у виданні «Robotnik Wybrzeża».  Пеньковська  запропонувала постулат,  який стосувався служби охорони здоров’я робітників на Корабельні,  дотримання належних умов праці(зокрема, вентиляції) та відпочинку.

Ева Осовська – діячка руху Молода Польща. Учасниця страйку, котра закликала робітників продовжувати страйк на брамі №1.

Тоді вони ще не уявляли, наскільки довгим і небезпечним виявиться шлях,  який вони торували одними з перших.  І ще не уявляли, що їхня боротьба призведе до того, що саме їхня країна першою вирветься із лабет сумнозвісного Варшавського договору.
Ми, учасники курсів «Метрополітанка», відкрили для себе новітню історію сусідньої країни, яку варто було б знати чи не найліпше після власної історії.

Ми зустрілися з істориками, екскурсоводами,  проектантами сучасних кораблів. А ще з соратницею Анни Валентинович Уршулою  Щюбел.  Урсула  працювала  на Ґданській корабельні майже чверть століття  – спочатку робітницею, пізніше – кранівницею. Знала Анну Валентинович з юних років. Каже, що вона мало говорила, але багато працювала та жила дуже скромно.

Історія Ґданської корабельні не відпустила мене й після повернення додому. Далі була зустріч із рівненською журналісткою Валентиною Романюк, яка 14 квітня 2010 року в ефірі Радіо Свобода  вперше на увесь світ оприлюднила родинну історію однієї із загиблих у Смоленській авіатрощі – Анни Валентинович, зробила чимало для популяризації її постаті в Україні. До десятих роковин Смоленської катастрофи  Валентина вивчила польську та  видала перекладену автобіографічну книгу Анни Валентинович (написану у співавторстві з ґданською журналісткою Анною Башановською) – «Тінь майбутнього».  Окрім того, ця книга розміщена на сайті віртуальної бібліотеки Національного університету «Острозька академія».
https://drive.google.com/.../1300.../view

Саме від Валентини я дізналася  вищевикладену незвичайну історію про те, як наша землячка потрапила до Польші.

У грудні 2005-го американський Фонд пам’яті жертв комунізму вручив пані Анні Медаль Свободи Трумана-Рейгана «за вияв надзвичайної відваги та сили у підтримці універсального прагнення життя та свободи».

У Польші Анна отримала багато різних нагород та відзнак. Найпочесніша – Орден Білого Орла  – з формулюванням: «за діяльність, спрямовану на демократичні зміни та вільну Польщу».  Водночас у 2003 році легендарна «Анна Солідарність»  відмовилася від звання почесної громадянки Гданська, а 2005 року – від почесної пенсії, запропонуваної тодішнім прем'єр-міністром Польщі Мареком Белькою.  Анна Валентинович не брала участі у святкуванні 25-річного ювілею заснування «Солідарності» (2005), бо вважала, що її керівництво пішло на угодовство з комуністами.

Так Ганна Любчик-Валентинович  стала  не лише Героїнею Польщі, а й тим місточком, який об’єднує не лише українську і польську родини Любчиків і Валентиновичів, а й власне обидва наших народи.  Нині в Польщі  живуть її син і онук, онука мешкає з родиною в Німеччині, ростуть правнуки.  В Україні живе численна родина, зокрема старша 95-річна сестра Ольга Любчик.  А Ганна потрапила на небо так стрімко, як жила…

Сейм і Сенат Республіки Польща проголосили 2019 рік роком Анни Валентинович. Цього року з ініціативи українсько-польського культурного товариства імені Т.О.Сосновського та за підтримки Генерального Консульства Республіки Польща в Луцьку у рідному селі Анни Любчик-Валентинович Садове (колишнє Сінне) встановлена пам’ятна дошка. А нещодавно в Києві  з участю президента Польщі Анджея Дуди встановлений пам’ятник нашій Героїні.

Життя підкидає паралелі.  Пригадую бурхливі події обох українських революцій – Помаранчевої революції та Революції Гідності.  Вони мали гасла, але не мали  чітко виписаної програми – чого прагнемо, куди йдемо?

… Натомість на вході до сучасної Ґданської викарбуваний 21 постулат — вимоги страйкуючих робітників польського Узбережжя. Таблиця  нагадує сучасникам про цінності, яких домагалися для всіх поляків ґданські корабели ще у 1980 році.

• Підписуйтеся на нашу сторінку у Фейсбуці - https://www.facebook.com/yavpl/
• Приєднуйтеся до нас у Telegram - https://t.me/yavpolshi